Наш студент переможець конкурсу патріотичних творів.

Теплі посмішки, натхненні молоді обличчя, патріотичний дух, поезія і квіти. У такій атмосфері у Черкаському обласному Будинку вчителя відбулося нагородження переможців конкурсу патріотичних творів «Україна на вістрі слова». Його оголошували Черкаська обласна організація Національної спілки письменників України і Черкаська обласна рада. Школярі та студенти охоче відгукнулися і прислали на конкурс більше сотні прозових і поетичних творів патріотичної тематики. Ідейною натхненницею творчого конкурсу була голова обласної ради Валентина Коваленко. Виступаючи перед присутніми, вона подякувала учасникам конкурсу за патріотизм і талант, а їхнім наставникам – за те, що виплекали не тільки літературно обдарованих, а й національно свідомих молодих людей. Більше сотні найкращих творів, які прислали на конкурс, увійшли до літературної збірки «Україна на вістрі слова». Переможці отримали свої авторські екземпляри книги з рук Валентини Коваленко та очільника обласної організації НСПУ Володимира Ткаченка. Частину книг передадуть у бібліотеки, решту відправлять у зону АТО для підняття бойового духу бійців. На захід завітали кілька справжніх захисників України. Вони розповіли, що у волонтерській допомозі на фронт їм часто приходять листи з дитячими малюнками і віршами. Солдати носять їх у кишені, як оберіг, не розлучаються з ними. Тому такі конкурси дуже потрібні, адже піднімають їх бойовий дух і надихають на боротьбу із ворогом. Переможців конкурсу визначали у трьох вікових категоріях. У ІІІ віковій категорії за прозу 2 місце здобув  талановитий студент 3 курсу нашого факультету В’ячеслав Яременко, який відмінно навчається, а у вільний від навчання час є учасником літературного об’єднання ім. М. Бажана під керівництвом Павленко Марини Степанівни. Пропонуємо і Вам прочитати твір В’ячеслава Яременка «Він прийшов за мною…», який не залишив байдужим журі конкурсу «Україна на вістрі слова» і викликає в усіх читачів сльози смутку від тяжкої долі нашої країни та почуття гордості за її мужніх захисників. … Офісний день проходив за давно обридлим сценарієм. Щоб якось відволіктися, я поглянув у вікно. Дах сусіднього будинку. Антени, будки, шматки бляхи… А серед них… я обімлів… дівчинка-янгол!!! Красиве створіннячко сиділо на краю даху, щось малювало в записничку і весело метляло білими ніжками. Її золотисте волоссячко, обв’язане блакитною стрічкою, розвівалося на теплому вітрі, а срібно-білі шати звисали з краєчку даху. Чийсь нудний дзвінок перервав моє споглядання. Коли знову поглянув у вікно, на даху замість маленької дівчинки сиділа вже… молода красива юнка!.. Теж ангел, вона здавалася ідеальною. Золоте волосся, охоплене небесною стрічкою, прекрасна фігура… А очі… Їх глибина вражала. Легка дівоча безтурботність поєднувалася із тисячолітньою мудрістю. Наші погляди перетнулися, і невідоме відчуття охопило все тіло. Неначе тепла ковдра загорнула мене повністю. Та я не витримав довго. Погляд янгола був настільки суворим, мудрим та проникливим, що я злякався. Ця дівчина здатна побачити всі мої сокровенні таємниці! Проте янголиця знов заглибилась в свій записник, час від часу поправляючи неслухняні локони. Мене вдруге відволікли якісь відвідувачі. Я ледве спровадив їх і знову кинувся до вікна. Те, що там побачив, вразило ще більше. До дівчини прямо по краю даху підкрадався великий двохголовий орел. Янгол підняла голову та без страху подивилася прямісінько в його загребущі очі. Губи зарухалися: видно, дівчина щось йому казала. Здається, він її не слухав, бо, підскочивши, раптово дзьобнув її по руках. Обидві його голови зарухалися в унісон, клюючи бідного янгола та відриваючи шматки одягу. Кров бризкала з її глибоких ран, проте лице залишалося незворушним. Лиш кінчики вуст неприродно сіпалися від неймовірного болю, та сльози відчаю котились по сніжно-білих щоках… Що я міг зробити? Спробував відволікти хижака, тарабанячи в шибку, але нічого не допомагало. Вступати в боротьбу? Поки збіжу вниз, поки видерусь на сусідній дах… Отак, без гідної зброї… До того ж, я ще такий молодий, а орел – такий страшнючий… Він продовжував клювати свою жертву… Потелефонувати в міліцію? Але що я скажу? «Двоголовий орел напав на янгола?» Мене сприймуть за божевільного! А я ще такий молодий, мені ще будувати кар’єру… …Небесна стрічка стала кривавою, золоте волосся і шматки срібно-білих шат розліталися у різні боки… О, я не міг уже дивитись на це! Адже… Адже всім серцем устиг прикипіти до цього чарівного янгола, до цього золотаво-блакитного волосся, до мудрих і теплих очей… Ось-ось їх виклює гострий орлиний дзьоб… Здавалося, я ще встиг перехопити її останній погляд, і в тому погляді були нотки докору… Але ж я… Я не можу… Я… Я її так люблю, але невже вона не розуміє, що сили – надто нерівні?.. Я сповз на підлогу і почав плакати… Через якийсь час змусив себе підвести очі й подивитися на сусідній дах. Мій ангел лежав, розшматований. Ні, це мене, мене пошматовано!!! Я заревів з відчаю та горя. Хтось знову зайшов до кабінету. Мені стало байдуже до всіх відвідувачів світу! Я щойно втратив щось надто дороге!!! Обернувся і остовпів… Позаду стояв той самий двоголовий орел, що вбив мою сестру-янгола. Як? Але ж… Коли він встиг? Здавалося, був так далеко… Я намагався відповзти подалі від тієї мерзенної почвари, але орел все ближчав. Тепер я зрозумів остаточно. Він прийшов за мною!!! А я ж був ще такий молодий…